Sbornik:Ględějų ja na nebo… (Петренко Михайло Миколайович pr. Gleb Sinchenko)

Iz Medžuviki, svobodnoj encyklopedije
Jump to navigation Jump to search
Toj zapis jest pisany medžuslovjanskym s ne-standardnymi elementami za to čto korekcija može zlo ovplyvnjati na jego strukturų.

Za to něktore rěči mogųt ne byti v MS Slovniku, mogųt byti neråzumlive ili izběgati od gramatičnogo standarda.

This text is published in Medžuviki library under the terms of fair use.

It is not released under Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 license until its authors will explicitly say so.

⁘ Ględějų na nebo ⁘
ukr.: Дивлюсь я на небо та й думку гадаю…
Avtor: Петренко Михайло Миколайович
Prěvod: Gleb Sinchenko
Doba stvorjenja: 19 st.


Петренко Михайло Миколайович, *1817 +1862


Original/Języčna versija (українська)

Jedna iz znajemyh versij pěsnje"

Дивлюсь я на небо — та й думку гадаю:
Чому я не сокіл, чому не літаю?
Чому мені, Боже, ти крила не дав?
Я б землю покинув и в небо злітав,
Далеко за хмари, подальше від світу,
Шукать собі долі, на горе привіту
И ласки у сонця и зірок прохать
И в світі іх яснім себе покохать.
Бо долі ще з-малку кажусь я нелюбий!
Я наймит у неі, хлопцюга приблудний,
Чужий я у долі, чужий у людей!
Хиба ж хто кохає нерідних дітей?
Кохаюсь я лихом и щастя не знаю
И гірко без долі свій вік коротаю.
И в світі гірко, а як стане ще гірше…
Я очі на небо, — и мені веселійше,
И в думках забуду, що я сирота,
И думка далеко, високо літа!
Дайте ж мені криля, орлиниі криля:
Я землю покину, на небо полину
И в хмарах від світу на віки утону.





Ględějų na nebo, i tiho pytajų -
Za čto ne jesm sokol, začto ne lětajų?
Za čto jesi, Bože, mi krila ne dal?
Byh zemjų ostavil, vgorų vòzlětal!

Daleko za oblåk, života od rędu,
Iskati sę ščęsťja, na gorě priględu,
I laskų u zvězd i u sòlnca prositi,
I v světle jih jasněm vśų skrb potopiti.

Sųďbojų s dětinstva jesm mnogo ne ljuby,
Někaky najemnik, hlåpčiško priblųdny.
U sųďby jesm čuđi, takož' u ljudij!
Zaisto, kto ljubi nerodnyh děťij?

Družų sę so zlom, i priględa ne znajų,
Negodno i goŕko svoj věk prěživajų.
I v skrbě poznal jesm, že samo jedina
V nebesah nahodi sę rodna krajina.

Na světu je goŕko, a stalo by goŕje -
Dosyta le oči vòzvesti od polja,
I bųdų zabyti, že jesm sirota,
I bųde prijemna nebes vysota.

A byh imal krila, te orľji dva krila,
Tutčas byh odlětel od zemje nemiloj,
Orlom brzokrilym byh k nebu pripadl,
I v oblåkah na věk so světu propadl!