Sbornik:Zavěćańje (Тарас Григорович Шевченко, pr. Maximilian Bobco)
| ⁘ Zavěćańje ⁘ ukr.: Заповіт | |
|---|---|
| Avtor: | Taras Ševčenko |
| Prěvod: | Maximilian Bobco |
| Doba stvorjenja: | 25 decembr 1845 |
Kògda umrų, zakopajte
Mene na mogylě,
Tam, prostrånnoj, posrěd stepi
V Ukrajině miloj.
Aby polja, nivy ‘bširne,[1]
Dněpr, stròme[2] utesy
Mogl viděti i slyšati
Kako gremi glåsno.
K’gdy[3] iznese iz Ukrajny
Do sinjego morja
Kròv neprijateljskų… tògdy
I polja, i gory —
Vse ostavjų, i vòzlećų
Do samogo Boga
So molitvojų… doprva
Ja ne znajų Boga.
Zakopajte i vstavajte,
Okovy råzrvite,
Neprijatelja zloj’ [4]kròvjų
Svobodų polijte
I mene v sěmji velikoj
Sěmji voljnoj, novoj
Da ne zabųdite pomněti
Nezlym, tihym slovom.
Original[praviti | praviti kod]
Original/Języčna versija (українська)
Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отойді я
І лани і гори —
Все покину, і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.